«Пісня Соломона» читать онлайн

Містер Сміт не скликав такого великого натовпу, який вдалося скликати Ліндберґу чотири роки тому. Прийшло всього сорок чи п’ятдесят глядачів, бо оголошення впало людям в око допіру об одинадцятій ранку того самого дня, коли мав бути політ. У такі години, та ще й посеред тижня чутки поширюються спроквола. Діти в школі, чоловіки на роботі, а жінки, зашнуровуючи корсети, якраз лаштуються зайти до м’ясника: ану ж відступить за безцінь які хвости-бебехи. Зібралися тут хіба що безробітні, кустарі та маленькі діти: хто почув про чудасію, а хто саме в цю пору йшов Нелікарською вулицею, там, де вона виходить на узбережжя.

Поштові чиновники не визнавали назви «Нелікарська». На картах міста вулиця значилась як Магістральний проспект. Тут жив і помер один-єдиний на все місто темношкірий лікар. Коли 1896 року він переселився сюди, пацієнти почали називати вулицю, на якій, ба й поблизу якої, ніхто з них не мешкав, Лікарською. Згодом, відколи тут осіли інші негри й стали залюбки користуватися поштою, із Луїзіани, Віргінії, Алабами та Джорджії пішов потік листів, заадресованих на Лікарську. Поштарі відсилали ті листи назад або відкладали їх як такі, що не дійшли до адресатів. 1918 року, коли в армію призивали й чорношкірих, на призовній дільниці кілька рекрутів вказало Лікарську вулицю своїм місцем проживання. Ось так ця назва стала напівофіційною.

Але не надовго. Декотрі з місцевих начальників, стрижнем політичної діяльности яких була турбота про правильні найменування всього, що тільки є в місті, подбали, щоб слово «Лікарська» ніколи не вживалось офіційно. Знаючи, що воно ходове тільки у південному кварталі, можновладці звеліли розвісити настанови в крамницях, перукарнях і ресторанах цієї частини міста. У цих настановах стояло чорним по білому: проспект, який у напрямку північ — південь з’єднує набережне шосе й перехрестя магістралей NN 2 і 6 до Пенсильванії і який паралельний до суміжного проспекту Резерфорда та до Бродвею, завади мав і матиме найменування Магістральний проспект, а не Лікарська вулиця.

Оті папери таки непогано прислужилися: і мешканцям південного кварталу пам’ять освіжилася, і міська влада вдовольнилася. Відтоді вулицю прозвали Нелікарською. Ну а богоугодний лікувальний заклад «Милосердя» на її північному кінці — «Немилосердям», бо лише в 1931 році, наступного дня після того, як містер Сміт стрибнув із купола лікарняної будівлі, вперше під цим куполом негритянка удостоїлася чести породити дитя в палаті, а не на сходах. Таку великодушність персоналу викликало аж ніяк не те, що саме ця положниця була дочка-одиначка чорношкірого медика. Звісно ж, не те, адже за весь час своєї лікарської практики він ані разу не скористався послугами «Милосердя», а з усіх його пацієнтів лише двох лікували в цьому закладі, та й то білих. Зрештою, 1931 року медик давно вже був небіжчик. Мабуть, тільки стрибок містера Сміта над головами ескулапів спонукав тих прийняти породіллю. Та навіть якщо цей вчинок дрібного страхового агента й не вплинув на місце пологів, то на їх час — таки вплинув.