«Соняшнi кларнети» читать онлайн
Автор Павло Григорович Тичина
Annotation
Перша збірка поета.
Не Зевс, не Пан…
Закучерявилися хмари…
Гаї шумлять…
Арфами, арфами…
Десь надходила весна
Цвіт в моєму серці…
Не дивися так привітно…
Подивилась ясно…
З кохання плакав я…
О, Панно Інно…
Я стою на кручі…
Там тополі у полі…
Гаптує дівчина…
Квітчастий луг…
Ой не крийся, природо…
Іще пташки…
Світає…
Енгармонійне
Ходять по квітах…
У собор
Пастелі
А я у гай ходила.
Хтось гладив ниви…
На стрімчастих скелях
По хліб шла дитина…
Одчиняйте двері…
Скорбна мати
По блакитному степу
Колискова
Хор лісових дзвіночків
Зелена неділя
Війна
Дума про трьох вітрів
Золотий гомін
Не Зевс, не Пан…
Не Зевс, не Пан, не Голуб-Дух,
Лиш Сонячні Кларнети.
У танці я, ритмічний рух,
В безсмертнім — всі планети.
Я був — не Я. Лиш мрія, сон.
Навколо — дзвонні згуки,
І пітьми творчої хітон,
І благовісні руки.
Прокинувсь я — і я вже Ти:
Над мною, підо мною
Горять світи, біжать світи
Музичною рікою.
І стежив я, і я веснів:
Акордились планети.
Навік я взнав, що Ти не Гнів, —
Лиш Сонячні Кларнети.
1918
Закучерявилися хмари…
Закучерявилися хмари. Лягла в глибінь блакить…
О милий друже, — знов недуже —
О любий брате, — розіп'яте —
Недуже серце моє, серце, мов лебідь той ячить.
Закучерявилися хмари…
Женуть вітри, мов буйні тури! Тополі арфи гнуть…
З душі моєї — мов лілеї —
Ростуть прекрасні — ясні, ясні —
З душі моєї смутки, жалі мов квітоньки ростуть.
Женуть вітри, мов буйні тури!
Одбивсь в озерах настрій сонця. Снує про давнє дим…
Я хочу бути — як забути? —
Я хочу знову — чорноброву? —
Я хочу бути вічно-юним, незломно-молодим!
Одбивсь в озерах настрій сонця.
І сміх, і дзвони, й радість тепла. Цвіте веселка дум…
Сум серце тисне: — сонце! пісне! —
В душі я ставлю — вас я славлю! —
В душі я ставлю світлий парус, бо в мене в серці сум.
І сміх, і дзвони, й радість тепла.
1917
Гаї шумлять…
Гаї шумлять —
Я слухаю.
Хмарки біжать —
Милуюся.
Милуюся — дивуюся,
Чого душі моїй
так весело.
Гей, дзвін гуде —
І здалеку
Думки пряде —
Над нивами.
Над нивами-приливами,
Купаючи мене,
мов ластівку.
Я йду, іду —
Зворушений.
Когось все жду —
Співаючи.
Співаючи — кохаючи
Під тихий шепіт трав
голублячий.
Щось мріє гай —
Над річкою.
Ген неба край —
Як золото.
Мов золото — поколото,
Горить-тремтить ріка,
як музика.
1913
Арфами, арфами…
Арфами, арфами —
золотими, голосними обізвалися гаї
Самодзвонними:
Йде весна
больше 2 лет назад
больше 2 лет назад
больше 2 лет назад
больше 2 лет назад
больше 2 лет назад
больше 2 лет назад
больше 2 лет назад
больше 2 лет назад
больше 2 лет назад
больше 2 лет назад
больше 2 лет назад
больше 2 лет назад
больше 2 лет назад
больше 2 лет назад
больше 2 лет назад
больше 2 лет назад
больше 2 лет назад
больше 2 лет назад
больше 2 лет назад
больше 2 лет назад
больше 2 лет назад
больше 2 лет назад
больше 2 лет назад
больше 2 лет назад
больше 2 лет назад
больше 2 лет назад
больше 2 лет назад
больше 2 лет назад
больше 2 лет назад
больше 2 лет назад