«50 хвилин трави» читать онлайн

Ірена Карпа

50 хвилин трави

— Мені так страшно… — Євка нервово потяглася за цигаркою. Та миттю впала їй з рук. Коханий байдуже дивився в інший бік.

— От ти знаєш, що вони з нас зроблять? — провадила вона далі. — Е ні, ти не знаєш, ти просто не хочеш знати… Бо тобі страшно, так?! — Євка рвучко обернулась до коханого. — Ти боїшся так, як не боявся ніхто з нас. Ти ВМІЄШ боятися, правда, Даню?

Він, здавалось, з неприємністю помітив її присутність, але заговорити не спробував.

— Та ти хоч бачиш, де ми?! — не вгавала дівчина. — Ти хоч мене бачиш?!

Він, швидше, чув її надривний голос і відчував гарячковий запах знервованого тіла. Як все обридло…

Коли помре твоя краса-а…— озвалося в смердючих стінах. Ця клята пісенька переслідувала з усіх радіоефірів і поволі починала доводити до сказу. Принаймні, Євку з Даньою, котрі от вже три місяці поспіль шукали порятунку. Притулку. Бодай чогось схожого.

Євка мала 19 років, руде фарбоване волосся і повну зневіру в себе.

Даня мав стільки ж, був справжнім чорнявим красенем в порівнянні з Євкою, дуже рідко усвідомлював свою вроду і те, що з ним відбувається.

Їхні життя були скинуті на купу. Від купи тхнуло. Їм не було сили відвернутись від того смороду.

Довкола були самі райдуги. Чорт би їх забрав.

Євка сіла на ящик. Старий будівельний мотлох вже три дні правив їм за меблі в цьому “помешканні”. Вони ховалися тут, боячись навіть вийти посцяти на вулицю, від чого це життя смерділо ще більше. Смерділо страхом двох гидких створінь, які казна-чого бояться смерті.

Даня підійшов до вікна і став коло нього трохи боком: щоб знадвору не побачили. Щодня о цій порі він дивився вечір. Це коли сонце вже зайшло, а небо ще не втопилося. В цей час найважче позбуватися спогадів. То й був маленький Данин секрет: боротись зі сподіваннями й спогадами. Так, особливо зі спогадами — цими потворами, що нагадують, яким ти ВЖЕ міг бути, ЯКБИ НЕ…