«Великий день iнкiв» читать онлайн

Хистка, примарна тінь перебігає через галявину і піднімається сходами на терасу дому. Ще дві тіні відділились від похмурої стіни лісу й нагинці поспішають за нею.

— Юкате, постав антену! — наказує притишеним, тривожним голосом той, що перший вбіг на терасу.

Зміїсто-гнучке тіло індіянина, виблискуючи у місячному сяйві, хутко злітає по стовбуру пальми на гасієнду. Шелестить бананове листя. Тонка жердина звелась над дахом.

— Готово, сеньйоре!

Шурхітлива тінь птахом осідає на землю, чути її легкі кроки, рипіння сходів.

Тим часом високий чоловік у крислатому капелюсі-сомбреро, переступивши поріг дому, дістає з кишені ліхтар і починає швидко, гарячково обмацувати світлом підлогу. Тремтливе кружальце стрибає в куток, зламується химерно і враз вихоплює з пітьми замотаний у брезент довгастий ящик.

— Апарат цілий! — радо вигукує чоловік у сомбреро. — Ану, хлопче, допоможи мені поставити цю річ на стіл. Ми повинні встигнути… Ми ще маємо час…

Важко дихають груди, дві пари рук обережно ставлять апарат на стіл. Чоловік у сомбреро приєднує батареї. Коли б встигнути!.. Треба будь-що кинути в далекий світ кілька страшних, неймовірних слів… Пальці невміло намацують ручку, такі довгі, мовби аж прозорі пальці з сухою шкірою. Повертають її, крутять, підладновують щось, настроюють. Тільки ці пальці зараз і видно в кімнаті, тільки вони й живуть у цьому темному світі, в цій наповненій тишею пустці.

Миготять індикатори, жевріє шкала.

— Юкате, що там надворі? — повертає до індіянина голову чоловік у сомбреро.

— Флоріс на чатах, сеньйоре.

— Гаразд. Зачини двері. — Чоловік схиляється над апаратом. — Слухайте, люди честі й доброї волі. До вашого серця звертається доктор Ван-Саунгейнлер…

Крізь прочинені двері просовується голова. Це — Флоріс, той, що вартував біля гасієнди. Матово поблискують голі плечі і довге чорне волосся. Бронзова шия напружена.

— Що там, Флоріс? — питає Ван-Саунгейнлер. — Що сталося? Чому брат Флоріс залишив свій пост?

— Я чую кроки… Багато людей… І коні… Вони вже в долині…

Ван-Саунгейнлер нервово відмахується. Брат Флоріс повинен негайно йти надвір. Але індіянин стоїть у дверях.

— Вони вже близько, сеньйоре!..

Чоловік у сомбреро міцно тримається за настроювачі. Голос його підноситься до гнівних нот:

— Я, доктор Ван-Саунгейнлер, звертаюся до совісті й серця всіх чесних людей світу. Трагічну таємницю сельви розкрито. Біля гори Комо на останній стежці інків учинено злочин. Масовий геноцид підтверджено фактами. Людство повинне знати…

На подвір’ї чути важкі кроки. Тріщить повалений пліт.

— Вони оточують гасієнду! — кричить Флоріс нажаханим голосом, ускочивши в хатину і щосили навалившись на двері. — Скоріше, сеньйоре!

— А як же апарат?

— Вони схоплять вас. Рятуйтесь, сеньйоре!

Індіяни зривають з вікна жалюзі. Місячне сяйво хлюпає їм у лице, заливає груди, плечі. Юкате вистрибнув першим. За ним — Ван-Саунгейнлер. Останнім Флоріс.

Червоні вічка-індикатори злякано тремтять у пітьмі.

Удари прикладів струшують дім. Розчахнулись двері. Світло ліхтаря пронизує кімнату.