«Літо Мілени» читать онлайн

Софія Андрухович

Літо Мілени

Екзотичні квіти Софії Андрухович

Мабуть, багато кому доводилося в школі писати твір на тему «Щастя», або «Що таке щастя», або «Як я уявляю собі щастя». Пам’ятаєте, як нелегко було відповідати на це питання? Спробуйте відповісти на нього тепер! Згадайте, хто з відомих письменників порушував тему щастя як такого. Хто з них описав щасливу людину — щасливу повсюдно і завжди: в минулому, теперішньому й майбутньому?.. Романтики були щасливі в минулому, комуністи — в майбутньому, наркомани — в теперішньому. Навіть у найбільш життєствердних письменників, скажімо, у Джека Лондона, герої спочатку мусять пройти різноманітні випробування й негаразди, а вже потім оселитися в якійсь «Місячній долині».

Цілковито щасливими мають бути лише герої ідилій — чи то античних, чи ренесансних, а чи й сучасних. Повість Софії Андрухович «Літо Мілени» — також ідилія. Знаменно, що цей жанр іще називають «селянкою», буколікою, адже тільки сільське життя, яке забезпечує безперервний контакт і єдність із природою, може бути запорукою щасливого, безтурботного існування. Щастя на лоні природи можливе тільки тоді, коли природа лагідна, а це буває або в теплих країнах, або влітку. Літо — це золотий вік людства, літо для Мілени тривало все її життя, але й саме життя Мілени було запорукою літа.

Повість можна порівняти із звичайним життєписом, адже тут описується життя героїні від народження до смерті. Однак результатом порівняння буде те, що цей життєпис незвичайний. Всі герої твору майже цілковито позбавлені соціального статусу. Вони позбавлені національної й державної приналежності, вони не є представниками жодної професії, соціальної чи політичної групи, вони не мають прізвища, а їхнє містечко не має назви. Об’єднують їх тільки родинні і приятельські стосунки, і то дуже умовні; вони можуть бути зведені до чогось такого, як право любові. Це єдиний зв’язок, здатний об’єднати всіх героїв повісті, але тільки всіх тих, хто має ім’я. Імена в «Літі Мілени» дуже значущі, більшою мірою «вегетативні»: Флор, Наркіс, Лавр, Ружена, Земислава. Все їхнє життя (і Мілена також довший час вважала себе травою) — це безтурботне рослинне існування, де для всіх вистачає ґрунту й сонця і ніхто нікому не заважає.

«Хвала ж блаженному Богові, що потрібне зробив неважким, а важке непотрібним», — ці слова Григорія Сковороди найкращим чином ілюструють дивовижний, «вегетативний» внутрішній світ героїв повісті. Саме своєму внутрішньому світові вони завдячують станом блаженного щастя і душевного спокою. Про це свідчать натяки на існування іншого, зовнішнього світу, обриси якого проступають на маргінесі свідомості, в тумані, проявляються в загальних образах посередності людської маси, що нехтує творчі, багаті уявою особистості (як Ружена чи Ванда); обриси цього світу виринають як об’єкти спостереження під час подорожі Мілени до «Африки», як атрибути цивілізації у вигляді автомобіля, банків, поліцейських і т. ін. Внутрішній світ Мілени та її близького оточення — це швидше не герметична камера, а своєрідна «держава слова», інший вимір буття, який уміє використовувати звичний для нас вимір з корисною для себе метою. Цей вимір буття не знає жодних обмежень, окрім обмежень власної рослинної природи: життя триває доти, доки триває літо, із настанням осені таке життя гине — хоча смерть у творі постає не тільки якоюсь лагідною, легкою, безболісною, щасливою, але й смішною (позбавлена сміху, та не позбавлена поезії тільки смерть Мілени). Лагідна смерть із відтінком меланхолії — саме так за нашими уявленнями вмирають рослини, в’януть квіти. Смерть героїв-квітів із «Літа Мілени» нагадує «Перетворення матерії» Едварда Мунка. Так смерть доповнює образ щастя, адже людина може бути щасливою тільки тоді, коли не боїться смерті, коли бачить в ній своє продовження, а не кінець.