«У нетрях темнолісу» читать онлайн

Вступ

Далеко-далеко звідси, звівшись над прірвою, мов ніс велетенського кам’яного корабля над хвилями, розкинувся Світокрай. Із самого краєчка земної тверді, з кам’яного обриву, стрімкою течією вниз рине водяний потік.

Річка в цьому місці повновода і бурхлива, її води з гуркотом спадають у розвировану туманну безодню. Важко навіть уявити, що вона, тут така широченна, гуркітлива та велична, могла б деінде виглядати інакше. Однак і верхоріччя Крайріки не менш дивовижні.

Джерело, яке дає початок річці, лежить далеко в нетрях темного, похмурого Темнолісу. Крихітний ручай, пробиваючись із-під землі, спочатку вщерть заповнює маленьку загату, а потім стікає вниз тоненькою цівкою і біжить по вимощеному рінню, з лікоть завширшки, річищі. Невеличкий сам собою, на тлі величного Темнолісу потічок цей виглядає ще меншим.

Похмурий і до кінця не звіданий Темноліс — суворе й небезпечне місце для тих, хто вважає його за свою домівку. А таких тут чимало. Під його високим верховіттям, крізь яке просмикується сонячне світло та вихлюпується на землю місячне сяйво, знайшли притулок лісові тролі, живолупи, бражні гобліни-медоїди, неповороткі та сварливі мегери-печерниці — годі й полічити всі лісові племена та чудернацькі спільноти.

Життя тут важке і сповнене небезпек, які чигають щокроку — жахливі чудовиська, кровожерні дерева та цілі сонмища диких істот — великих і малих… Однак і таке існування дає статки, бо м’ясисті плоди та летюча деревина, які тут добувають, завжди в ціні. Повітряні пірати та купці Торгової спілки сперечаються за торгівлю ними, і розв’язують свої суперечки в повітряних баталіях над безкраїми лісовими просторами.

Там, де хмари опускаються за обрій, розкинулася Крайземля, гола пустка, над якою клубочаться тумани та сновигають привиди й нічні примари. Якщо хтось опиниться у Крайземлі, перед ним два можливі шляхи. Щасливчики просто зриваються з високої кручі і розбиваються на смерть. Ті ж, кому не пощастило, потрапляють у Присмерковий ліс.

Освітлений усякчас золотавим напівмороком Присмерковий ліс — чарівливе, хоча й підступне місце. Повітря тут важке і дурманне. Ті, хто дихає ним надто довго, забувають, що привело їх сюди, нагадуючи недолугого заблуканого лицаря, який давно вже забув про пошуки пригод — мету своєї виправи; вони були б раді розпрощатися з життям, але смерть їх не бере.

Час від часу важку тишу Присмеркового лісу розбивають шалені бурі, що налітають на Світокрай. Ліс притягує ці бурі, як магніт — металеві ошурки, як вогонь — метеликів, і трапляється, що смерчі з вихорами буяють у палаючому небі по кілька днів. Інколи це не прості бурі. Від блискавок, породжених ними, у земних надрах утворюється бурефакс, настільки цінна речовина, що попри всі страхіття та небезпеки Присмеркового лісу, вона як магніт, як вогник вабить усіх тих, кому вже таланило її мати.

У пониззі Присмеркового лісу починається Багнище. Це смердюча і брудна місцина, повна відходів із фабрик та ливарень Нижнього Міста, які так довго насичували собою цю пустку, що вся земля навколо змертвіла. Однак, як і будь-де у Світокраї, тут теж присутнє життя. Це місце стало суворим притулком для рожевооких, безбарвних, як і все довкіл, істот — сміттярів та лахмітників. Деякі з них служать провідниками, тягнучи свою нелегку лямку в цій забутій усіма місцині, де ніколи не бракувало вибоїн та драглистого багна, аж поки осліпнуть і тихо доживатимуть тут віку, всіма покинуті й забуті.