«Країна гіркої ніжності» читать онлайн
Автор Володимир Савович Лис
Володимир Лис
Країна гіркої ніжності
А тоді промовив до учня: «Ось мати твоя!»
Євангеліє від Івана 19—27
Любіть життя, навіть якщо воно вас не любить. Полюбить і воно вас.
Олександр Довженко
Частина перша
Біда і радість
1
За неповні сім років до основних подій, які будуть описані тут, у луцькій квартирі, де жили тоді Олеся з мамою Вітою, вранці пролунав дзвінок у двері.
— Олесю, відчини, — гукнула мама з ванної. — Чуєш, Олесько?
«Олесько» означало, що мама гнівається. Це було трохи дивно, бо вранці мама майже ніколи не гнівалася. Навіть коли Олеся, розбуджена деренчанням будильника (його заводили нечасто, частіше вставали самі), вдавала, що спить, чи й справді поринала у солодку вранішню дрімоту. Мама в таких випадках жартома била подушкою або лоскотала доньку за вухом чи за п’ятку.
«Олесько?» — подумала зараз Олеся. І все ж сказала, відчуваючи, що їй хочеться заперечити мамі:
— Я ще зовсім роздягнута.
— А я під душем, — відповіла мама. — То, напевне, Ліда з п’ятого поверху. Вона вчора фен позичила, бо її перегорів.
Фен — це було серйозно. Він міг мамі знадобитися, та й самій Олесі теж, хоч вона феном рідко користувалася. Волосся, її розкішна пшенична грива, мало вільно цілувати плечі.
— Добре, я зараз.
Олеся накинула на голе тіло халатика. Встигла подумати, що прикривати вже є що. І пішла відчиняти, готова скептично зирнути на Ліду з п’ятого поверху.
Та Ліди за дверима не було. Лише стара жінка з валізою стояла біля ліфта.
— Ви до нас дзвонили? — спитала Олеся.
— Так, — сказала жінка. — Вибачте, якщо розбудила. Але я гадала, що…
Олеся зрозуміла: була вже дев’ята година. Але ж сьогодні субота…
— Ви… Хочете зайти? До мами?
— Ти Олеся? — вимовила жінка з питально-ствердною інтонацією.
— Так.
— А я твоя бабуся. Дозволиш зайти?
Бабуся? То було як грім з ясного неба серед сонячного весняного ранку. Бабуся? Певно, якась родичка… Хоча звідки їй узятися?
«У мене нема бабусі, моя мама сирота», — хотіла сказати Олеся, але не сказала. Зрештою, і в сиріт бувають мами, які кидають дітей чи як там…
«Впасти і не встати. Тричі ха-ха», — подумала Олеся. Натомість сказала:
— Заходьте.
І зробила майже кніксен, який мав пригасити її збентеження. Мама дратувалася, бо чекала цю жінку?
— Будь ласка.
— У вашому краї, здається, кажуть — дєкую, — сказала жінка, котра щойно призначила себе Олесиною бабусею.
«Дєкую — по спині голєкою», — враз пригадалося Олесі (Олеся подумки показала язика мамі) почуте невідомо де — може, і від мами, а швидше від однокласниці родом з Полісся, котру вона звала «Ганнуся — велика надуся». Щось ще завертілося у голові: вихор наростав — збудження, збентеження.
Бабуся? У неї? Справді впасти й не встати. День сюрпризів?
Бабуся зайшла до квартири разом із валізкою. «Що там у неї, — подумала Олеся, — в моєї бабусі-агусі, сміх та й годі, певно, авантюристка якась — ні, на циганку не схожа». Дарма, удвох із мамою справляться, чого ж боятися, не ніч, ранок, можна буде закричати, ха-ха, зараз ця бабусенція дістане з кишені старого пальта пістолета… І пух-пух…
больше 2 лет назад
больше 2 лет назад
больше 2 лет назад
больше 2 лет назад
больше 2 лет назад
больше 2 лет назад
больше 2 лет назад
больше 2 лет назад
больше 2 лет назад
больше 2 лет назад
больше 2 лет назад
больше 2 лет назад
больше 2 лет назад
больше 2 лет назад
больше 2 лет назад
больше 2 лет назад
больше 2 лет назад
больше 2 лет назад
больше 2 лет назад
больше 2 лет назад
больше 2 лет назад
больше 2 лет назад
больше 2 лет назад
больше 2 лет назад
больше 2 лет назад
больше 2 лет назад
больше 2 лет назад
больше 2 лет назад
больше 2 лет назад
больше 2 лет назад