«Нові пригоди Ракети на чотирьох лапах» читать онлайн

РІЗДВЯНИЙ ХАОС РАКЕТИ НА ЧОТИРЬОХ ЛАПАХ

1. Леви — Слони 1:0

Стрілка — найкраща собака в цілому світі. Так думаю я. На жаль, ніхто зі мною не погоджується. Мама й тато віддали її під мою опіку, бо самі просто не годні з нею впоратися. Тільки я це можу. Стрілка виконує все, що я кажу, хоч не обов’язково тоді, коли я її до цього спонукаю. Якщо я крикну «Сюди!», вона виконає, врешті-решт, хоч іноді мені доводиться чекати наступного дня або ще наступнішого.

Проте вона ГЕНІАЛЬНО виконує усілякі інші речі. Наприклад, вона може:

1. Летіти, як грінка з тостера. (Грінка з лапами, звичайно.)

2. Стрибати, як кенгуру на айсберзі. (Кенгуру, який хоче зігрітися.)

3. Жерти, як Жаборотий Фредді. (Він мій однокласник і я раз бачив, як він жер три пончики з варенням ОДНОЧАСНО. Гидота, правда?)

4. І, що найголовніше, вона геніально ПОТРАПЛЯЄ В ХАЛЕПИ. Стрілка вже мала більше халеп, ніж сотні грабіжників банків. Вона фактично потрапляла в халепи з татом, мамою, мною, моєю приятелькою Тіною, мамою Тіни, поліцією, собачою гицелькою і майже половиною мешканців нашого міста.

А ще вона дуже добре опікується своїми цуценятами. Вона має трьох цуциків, які називаються ось так: Один, Два і Три. Ага, я знаю, не надто оригінальні імена. Я хотів назвати їх Сюсіком, Дзюриком і Пісюриком, але мама сказала:

— НІЗАЩО! Це некультурні імена, Треворе, — наголосила вона.

— Це некультурні цуцики, — відповів я. — Особливо, коли сюсяють і…

— Припини, — не дала мені доказати мама. — Не треба подробиць, дуже тобі дякую.

Досить того, що за ними доводиться постійно прибирати.

— Але ж ти мені це загадуєш робити, — зауважив я.

— Бо це твоя собака, — мама не забарилася з відповіддю.

— Але ж вони не мої цуцики, а Стрілчині. Це вона має за ними прибирати.

— Вона собака, — не вгавала мама. — Ти часто бачив собаку з відром і шваброю?

Я знизав плечима.

— Її можна було б навчити.

Мама зробила круглі очі, а тоді вибухнула реготом.

— Гарні ж у тебе жарти! Цю собаку навіть дихати неможливо навчити, не кажучи вже про якісь корисні речі.

— Мамо, Стрілка знає, як дихати, а вміння дихати буває дуже корисним.

— А ти, малий нахабо, чудово знаєш, що я мала на увазі. Скільки разів ти вже пробував її дресирувати? І скільки разів зазнавав невдач? Слова «Стрілка» і «дресирування» просто несумісні.

Мушу визнати, що тут, мабуть, мамина правда.

Маю на увазі, що Стрілка не реагує навіть на власну кличку! Так чи інакше, але мама й тато вирішили: якщо цуцики не залишаються у нас назавжди, то й клички їм не потрібні, тому в підсумку вони називаються Нудно, Нудно й Занудно. Інакше кажучи, Один, Два і Три.

— Якраз перед Різдвом їх можна буде й позбутися, — зрадів тато. — Пречудово!

— Але ж це буде їхнє перше Різдво! — запротестував я. — Може, залишимо їх? Будь ласка?!

Тато звів очі до небес, немовби шукаючи помочі, але ця поміч, як на мене, виявилася не надто помічною.

— Ні! — коротко відрізав він.

— Я їх годуватиму, — запропонував я і скорчив свою найблагальнішу міну.

— Ні! — повторив тато. — І не треба удавати із себе конаючого дебіла.