«Еґоїст» читать онлайн

«Так, я еґоїст! Еґоїст я! То й що? Так, я маю принципи і не хочу ними поступатися! І нехай ці принципи не відповідають середньому статистичному стандарту — мене це не обходить. Це мої принципи, і крапка.

Так, я еґоїст! Але невже в світі нема більшої вади, аніж еґоїзм? Невже краще бути улесливим блюдолизом з піджатим хвостом? Невже краще бути генетичним невиліковним рабом?

Так, я на дух не переношу примітивності й непрофесіоналізму! Тому моя катеґоричність і нетерпимість виправдані. Я максималіст. То й що? Що мені тепер — повіситися?

Так, я сноб! Так, п'ята частина моєї квартири віддана гардеробній! То й що? Може, краще ходити у зашмульганому костюмі й несвіжій сорочці? Так, у моїй гардеробній навіть шкарпетки мають свою поличку, де вони бездоганно складені. Авжеж, я так себе люблю, що навіть їх прасую! Що тут смішного? Так, кількість моїх краваток перевищує середньостатистичні норми. То й що? Чому я повинен рівнятися на середньостатистичні норми? Чому? Що з того, що я хочу бути бездоганним навіть у цьому? Невже це такий гріх?

Так, я не терплю дитячого вереску. Так, я не хочу дітей, та ще й від Аліси! Не хочу я з нею одружуватися! Хай іде! Мені її сексуальні послуги надто дорого коштують! І річ не в грошах. А в тому, що, бачте, я сплю з нею лише тоді, коли мені хочеться, а не тоді, коли їй закортіло! Чому я повинен з нею спати, коли не маю жодного бажання? Чому? Чому я повинен себе ламати? Так, я визнаю: у ліжку для мене головне, щоб мені було добре. Я не альфонс, щоб задовольняти забаганки своєї партнерші!

Так, я знову збираюся купувати машину. Нову модель. Що в цьому страшного? Я заробив — я маю право! Я люблю машини. Можу я в житті щось любити чи ні? Хороша машина як пес: вона ніколи тебе не зрадить. До того ж вона жіночої статі. До того ж ніколи не патякає, а спокійно спілкується з тобою через комп'ютер. Вона набагато розумніше створіння, аніж жінка. Тому я не продаю старих машин, а зберігаю їх. Саме зберігаю, а не колекціоную. Час від часу мені хочеться поспілкуватися з тією чи тією машиною — тоді я йду в гараж і сідаю за кермо. Я не зраджую свої старі машини. Я не розумію: що в цьому поганого?

Такий самий сантимент маю до годинників. Чому, купуючи новий годинник, я мушу старий продати лише тому, що він застарів? А якщо мені його подарувала мама? А якщо я його купив на свою першу зарплату? А якщо цей золотий годинник — пам'ять про мій східний вояж? А якщо кожен годинник — це пам'ять? Невже пам'ять можна продавати?»

Давно він так не нервувався. Георгій роздратовано тарабанив пальцям по керму машини. «Я спізнююся!.. Ганьба! Через сварку з Алісою я виїхав з дому пізно, і ось результат: затор. Машинне стадо. Перша передача — нейтральна — гальмо. Перша — нейтральна — гальмо. Рух для рабів, які безпечно почувають себе лише у стаді».

Він увімкнув лівий поворот і різко виїхав з крайнього лівого ряду на зустрічну смугу. На нього дикими очима дивилися водії з машинного стада, знаючи, що попереду стоїть «свистунець», проте, побачивши (хто заздро, а хто й осудливо) номери спортивної машини, зразу ж переставали цікавитися нахабою. А Георгій, набравши «вісімдесятку», наближався до регулювальника. Той здалеку вдивлявся в номери. Побачивши їх, вдав, що не бачить порушника. Це такий собі звичай, така собі гра між власником «крутих номерів» і міліціонером. Коли «не положено» зупиняти «крутого» порушника, він його просто «не бачить», вдаючи, що того взагалі не існує.