«Тіні наших побачень» читать онлайн

Марті 32 віку, і навряд вона замислювалась, що карколомний цикл нелогічних подій її життя колись може зв’язатися в щось ціле. Навряд вона планувала послідовність епізодів, найімовірніше, не очікувала на таку розв’язку. Навряд вона цим задоволена.

Усе почалося, коли вона потрапила в це місто: похмуре й безлике, сумбурне, лукаве і водночас привабливе, прозоре, незриме... інколи «своє».

Вони споглядають її крізь призму типових критеріїв та фантомних здогадок, як силіконовий об’єкт зі стандартним набором функцій, як суміш нерегульованих рефлексій і нервових збуджень, як несправджену розбалансовану постать з її надуманими комплексами, псевдопереконаннями, роздвоєнням поглядів.

Вони називають її Мартою, мені доводиться називати її просто — я.

Відверто, мені було зручно в цьому імені. Моє тіло уособлювало певну істоту з унікальним набором кодів і мікросхем. Істоту, яка цілком безпечно для навколишніх могла виходити назовні, вдавати необхідний рівень соціальної адаптованості, внутрішніми радарами сприймати ймовірні перешкоди. У когось навіть могли виникати домисли стосовно потенційних реакцій. Що відбувалося всередині — важко піддавати опису й розумінню. Минуле було протертим, майбутнє неясним, причини деяких учинків незрозумілими, наслідки не завжди давали відповідь. Утім, мені було зручно. Я все сприймала як належність, як факт.

Наприклад, що в Марти дуже суперечливе «я»: воно вередливе, нестійке, підвладне спокусам... Її нер­вову систему рідко пригнічують зовнішні подразники, зазвичай удосталь внутрішніх резервів. Її соціальна адаптованість цілком безпечна, вона не викидає відчай назовні, тому частіше задихається ним ізсередини. А ще вона надто вирізняється, її не вистачає на реальний світ, живих людей.