«Спокута сатани» читать онлайн

І

Чи знаєте ви, що означає бути злиденним? Бути злиденним не тими злиднями, що на них деякі люди скаржаться, маючи п’ять або шість тисяч на рік і запевняючи, ніби ледь-ледь животіють, але насправді злиденним − жахливо, відразливо злиденним? Нужда, така огидна, принизлива та обтяжлива, − нужда, яка змушує вас носити ту саму одіж до цілковитої її ветхості; яка відмовляє вам у чистій білизні через спустошливі витрати на пралю; яка позбавляє вас самоповаги і спонукає вас у замішанні переховуватись на задніх вулицях замість того, щоб вільно й незалежно гуляти між людьми. Саме таку злиденність я маю на увазі. Це гнітюче прокляття, яке придушує шляхетні прагнення. Це моральний рак, який гризе серце добропорядної людської істоти і робить її заздрісною, лихою та навіть здатною на застосування динаміту. коли людина бачить тлусту бездільну світську жінку, що проїздить у розкішній колясці, лінькувато розлігшись на подушках, з обличчям, розчервонілим від переситу; коли завважує безмізкого й чуттєвого модника, що курить і позіхає знічев’я в парку, ніби цілий світ із мільйонами чесних трударів було створено виключно для розваги так званих «вищих верств», − тоді її кров перетворюється на жовч і стражденна душа обурюється й волає:

− Навіщо така несправедливість в ім’я Боже? Навіщо негідний ледащо має повні кишені золота, здобутого випадково чи то отриманого у спадок, коли я, працюючи невтомно з ранку до ночі, заледве можу пообідати?

Справді, навіщо? Чом би бур’янові не цвісти, наче зеленому ваврину? я часто про це думав. Тим не менш, тепер мені видається, що я можу розв’язати це завдання за допомогою власного досвіду.

Але… якого досвіду! Хто дійме цьому віри? Хто повірить, ніби щось таке химерне і страховинне випало на долю смертного? Ніхто. Між тим, це правда − правдивіша, ніж багато іншого, званого правдою. Утім, я знаю, що багато людей живуть у таких самих умовах, під таким самим тиском, усвідомлюючи, можливо, час від часу, що вони обплутані пороком, але заслабкі волею, щоб розірвати тенета, у які добровільно потрапили. Я навіть маю сумнів: чи візьмуть вони до уваги урок, даний мені? У тій самій школі, тим самим грізним учителем? Чи пізнають вони той розмаїтий, осібний, діяльний розум, який ненастанно, хоча й безмовно, працює? Чи пізнають вони Вічного правдивого Бога, якого я змушений був пізнати всіма фібрами свого умогляду? Якщо так, то темні завдання стануть для них ясними, й те, що видається світовою несправедливістю, виявиться справедливим!

Але я не пишу з якою-небудь надією переконати чи просвітити моїх товаришів. Я надто добре знаю їхню впертість: я можу судити зі своєї власної. Були часи, коли мою гордовиту віру в самого себе не могла похитнути жодна людська особина на земній кулі. І я бачу, що й інші стоять на тому самому переконанні. Я лише маю намір переповісти кілька випадків зі свого життя − згідно з тим порядком, як вони відбувалися, − залишаючи більш самовпевненим умам ставити й розв'язувати загадки людського існування.