«Щоденник Фокса Міккі» читать онлайн

Ставлю три зірочки. Я бачив у дитячих книжках: коли людина робить стрибок до нової думки, вона ставить три зірочки…

Що найважливіше у житті? Їжа. Нічого прикидатися! У нас повен дім людей. Вони розмов­ляють, читають, плачуть, сміються — а потім сі­­­да­ють їсти. Їдять уранці, в полудень, їдять увече­­рі. А Зіна їсть навіть уночі — сховає під подушку бісквіти й шоколадки та нишком цямкає.

Як же багато вони їдять! Як довго вони їдять! Як часто вони їдять! І ще кажуть, що я ненажера… Тицьнуть кісточку від телячої котлетки (котлетку ж самі з’їдять!), наллють півблюдця молока — і все.

Хіба я чіпляюся, хіба прошу ще, як Зіна та інші діти? Чи я їм солодке: клейстер, який називаєть­ся кисіль, або рідку гидоту із чорносливу та ро­дзинок, чи холодне жахіття, яке вони ­назива­ють морозивом?

Я делікатніший за всіх інших со­бак, бо я породистий фокс. Погризу кісточку, з’їм, обережно взявши із Зіниних рук, бісквіт — і все.

А вони… Навіщо всі ці супи? Хіба свіжа вода не смачніша?

Навіщо ці горошки, морквинки, селерки і все інше неподобство, яким вони псують печеню?

Навіщо взагалі варити і смажити?

Я он недавно спробував шматочок сирого м’я­са (упав на кухні на підлогу — мав цілковите пра­во його з’їсти!)… Запевняю вас, воно було наба­гато смачніше за всі оті розпечені на ско­вороді котлети…

І як було б чудово, якби не варили і не пек­ли. Не було б куховарок: вони взагалі не вміють поводитися з порядними псами. От якби все на підлозі, без посуду, — мені було б веселіше. А то все сидиш під столом, серед чужих ніг. Штовхаються, наступають на лапи. Подумати, як весело!..

Або ще краще — на траві перед будинком. Кожному по сирій котлетці.

А по обіді всі би борюкалися і вищали, як Зіна зі мною… Гав-гав!

Мене називають ненажерою (випив ковток молока з кицьчиного блюдця, подумаєш)…